Ця робота дається важче за похорон, і про неї майже не говорять. Шафа стоїть така сама, як була, і кожна річ у ній щось означає. Немає правильного строку, коли за це братись, але є кілька орієнтирів, які полегшують.
Коли розбирати
Загальноприйнятий у наших селах орієнтир це сорок днів. До того часу речей зазвичай не чіпають, і в цьому є практичний сенс: перші тижні людина не в стані ухвалювати рішення, про які потім не пошкодує.
Але сорок днів це не обов’язок. Хтось розбирає через тиждень, бо інакше не може дихати в домі. Хтось не може відкрити шафу і через рік, і це теж нормально.
Єдина порада, яку ми даємо впевнено: не робіть цього наодинці. Покличте когось, хто триматиме поруч, але не вирішуватиме за вас.
Що прийнято роздавати
Традиція роздавати речі покійного жива і має глибокий сенс: річ, яка комусь послужить, це продовження пам’яті, а не позбування.
Найчастіше роздають на сорок днів. Одяг у доброму стані віддають тим, кому він справді потрібен, і в селі зазвичай відомо, кому саме. Постіль, рушники, посуд теж ідуть у діло.
Церква приймає речі для тих, хто потребує, так само як і волонтерські організації, а сьогодні особливо потрібні теплі речі для переселенців. У Джурині та в Шаргороді підказати, куди віднести, можуть у храмі.
Прийнято просити тих, хто бере річ, згадати покійного. Це не формальність, і людям це не в тягар.
Що не поспішайте віддавати
Є категорії речей, з якими краще зачекати, навіть якщо зараз здається, що вони не потрібні.
Документи всіх видів: паспорт, трудова книжка, військовий квиток, документи на землю і на будинок, старі договори, ощадні книжки. Усе це складіть в одну коробку і не чіпайте до завершення справ зі спадщиною. Часто те, що виглядає як мотлох, виявляється єдиним підтвердженням права на майно.
Фотографії, листи, записники. Їх не можна відновити, а через рік вони стануть цінністю, якої зараз не видно через горе.
Нагороди, документи про них, речі, пов’язані зі службою. Це часто важливо для внуків, навіть якщо зараз здається, що нікому не потрібне.
Ключі, які невідомо від чого. Дуже часта історія: викинули, а через півроку знайшли скриньку чи гараж, який не відкривається.
Банківські картки, підписки, телефон
Про це майже ніхто не думає в перші тижні, а потім приходять неприємні сюрпризи.
Банківські рахунки після смерті блокуються, і зняти з них гроші по картці не можна, навіть якщо ви знаєте пін код. Гроші на рахунку входять до спадщини і отримуються через нотаріуса. Знімати їх карткою після смерті власника не варто ні з юридичного, ні з людського боку.
Комунальні послуги, інтернет, мобільний зв’язок продовжують нараховуватись, поки договір діє. Про переоформлення чи закриття варто подбати, коли з’являться сили, разом із документами про спадщину.
Телефон і його вміст: перш ніж комусь віддавати апарат, збережіть фотографії і контакти. Це те, про що шкодують найчастіше.
Про почуття провини
Майже кожен, хто розбирає шафу, у якийсь момент відчуває, що зраджує людину. Це відчуття знайоме всім, хто через це проходив, і воно минає.
Речі не тримають пам’ять. Її тримають люди, які пам’ятають. Залиште собі те, що справді хочете залишити, без пояснень і без міри, а решту віддайте туди, де вона послужить.
Якщо серед речей є ті, що стосуються могили, зокрема старі фотографії для портрета на пам’ятнику, відкладіть їх окремо. Ми писали, які знімки підходять: портрет на пам’ятнику. А про спадщину і строки є ось цей матеріал: спадщина після похорону.
Як розібрати, коли не виходить почати
Спосіб, який радять психологи і який справді працює, простий: не розбирайте все одразу і не ставте питання «залишити чи викинути».
Візьміть три коробки. У першу кладіть те, що точно комусь віддати. У другу те, що точно залишається в родині. У третю те, щодо чого ви не можете вирішити зараз.
Третя коробка головна. Її заклеюють, підписують і ставлять на горище чи в комору. Через рік ви відкриєте її і легко вирішите те, що сьогодні здається неможливим. Найчастіше половина вмісту спокійно йде далі.
Працюйте не більше години за раз. Це не та робота, яку треба закрити за день.
Речі, які варто зберегти навмисно
Через кілька років родини найчастіше шкодують за одним і тим самим, тому назвемо це прямо.
Почерк. Будь-що написане рукою: записник, список покупок, підпис на листівці, рецепт. Це те, чого не відтворити ніколи, і саме воно згодом важить найбільше.
Одна річ повсякденного вжитку: окуляри, годинник, улюблена чашка, хустка. Не найдорожча, а найзвичніша.
Щось для кожного з онуків. Навіть якщо зараз вони малі й нічого не просять, через двадцять років ця річ буде для них важливою.
Фотографії варто не просто зберегти, а підписати, поки є кому. Сядьте зі старшими родичами і запишіть на звороті, хто на знімку і коли він зроблений. Це та робота, яку неможливо зробити пізніше.
Куди віддати те, що не потрібне родині
Одяг у доброму стані приймають при храмах, у соціальних службах громади і волонтерських осередках, які працюють з переселенцями. Теплі речі, ковдри, взуття потрібні завжди.
Меблі й побутова техніка складніше, бо їх треба вивезти. Тут зазвичай допомагають сусіди або ми, якщо є чим.
Книги беруть сільська бібліотека і школа, а старі підручники здебільшого вже нікому не потрібні, і це не привід почуватись винним.
Ліки, які залишились після хвороби, віддавати іншим людям не можна. Їх здають в аптеку на утилізацію або викидають окремо від звичайного сміття.
Якщо потрібна допомога з вивезенням або з тим, куди прилаштувати речі, скажіть нам. Підкажемо і допоможемо.